1 Слово Господнє, що було до морешетського Михе́я[1] за днів Йотама, Ахаза та Єзекії, Юдиних царів, яке він бачив на Самарію та Єрусалим.

2 „Почуйте оце, всі наро́ди, послухай, ти земле та все, що на ній! і хай буде за свідка на вас Господь Бог, Господь з храму святого Свого́!

3 Бо Госпо́дь ось виходить із місця Свого́, і Він сходить і ступає по висо́тах землі.

4 І то́пляться гори під Ним, і та́нуть доли́ни, мов віск від огню́, мов ті во́ди, що ллються з узбі́ччя.

5 Усе це за прови́нення Якова, за гріхи́ дому Ізраїля. Хто провинення Якова, — чи ж не Самарія? А хто гріх дому Юдиного, — чи ж не Єрусали́м?

6 І зроблю́ Самарі́ю руїною в полі, за місце сади́ти виноград, і повикида́ю в долину камі́ння її, і відкрию осно́ви її.

7 І пото́вчені будуть усі її і́доли, всі ж дару́нки її за розпусту попа́лені бу́дуть в огні, і всіх бовва́нів її Я віддам на спусто́шення. Бо зібрала вона від дару́нків за блуд, і на подару́нки за блуд це пове́рнеться.

8 Над оцим голоси́тиму я та рида́тиму, ходитиму бо́сий й наги́й, заво́дити буду, немов ті шака́ли, і буду тужи́ти, як стру́сі!

9 Бо рани її невиго́йні, бо це аж до Юди прийшло, воно досягло́ аж до брами наро́ду Мого, аж до Єрусалиму.

10 Цього не оголо́шуйте[2] в Ґаті,[2] і плакати — не плачте, качайтесь по по́росі в Бет-Леафрі.

11 Переходь собі ти, о мешка́нко Шафіру, нага́, осоро́млена, — вже бо не вийде мешка́нка Цаанану, голосі́ння Бет-Гаецелу не дасть вам спини́тися в ньому.

12 Бо мешка́нка Мароту чекала добра, та до єрусалимської брами зійшло оце лихо від Господа.

13 Запряжи баскі ко́ні до воза, мешка́нко Лахішу! Ти поча́ток гріха́ для сіонської до́ньки, бо знайшли́сь серед тебе провини Ізраїлеві,

14 тому́ то даси розводо́ві листи на Морешет-Ґат. Доми Ахзіва[2] — ома́на[2] для Ізраїлевих царів.

15 Спрова́джу тобі те спадкоє́мця Я, о мешка́нко Мареші, — Аж по Адуллам прийде слава Ізраїля.

16 Зроби собі лисину та острижися за синів своїх лю́бих, пошир свою лисину, мов ув орла́,[3] бо пішли на вигна́ння від тебе вони!