1 Мій дух залама́всь, мої дні погаса́ють, — зоста́лись мені самі гроби!

2 Дійсно, насмі́шки зо мною, й моє око в розгі́рченні їхнім ночує.

3 Поклади, дай заста́ву за мене Ти Сам,— хто ж то той, що умову зо мною заб'є по рука́х?

4 Бо від розуміння закрив Ти їх серце тому не звели́чуєш їх.

5 Він призна́чує ближніх на по́діл, а очі синів його те́мніють,

6 Він поставив мене за прислі́в'я в наро́дів, і став я таким, на якого плюють.

7 З безтала́ння поте́мніло око моє, а всі члени мої — як та тінь...

8 Праведники остовпі́ють на це, і невинний встає на безбожного.

9 І праведний буде держа́тись дороги своєї, а хто чистору́кий — побі́льшиться в силі.

10 Але всі ви пове́рнетеся, — і прихо́дьте, та я не знахо́джу між вами розумного.

11 Мої дні проминули, порвалися ду́ми мої, мого серця маєток, —

12 вони мені ніч оберта́ють на день, набли́жують світло при те́мряві!

13 Якщо сподіва́юсь, то тільки шео́лу, як дому свого, в темноті постелю́ своє ло́же.

14 До гро́бу я кличу: „О батьку ти мій!“ До черви́: „Моя мамо та се́стро моя!“

15 Де ж тоді та наді́я моя? А надія моя, — хто побачить її?

16 До шео́лових за́сувів зі́йде вона, коли зі́йдемо ра́зом до по́роху“.