НееміяРозділ 4 |
|
1 |
|
2 І змо́вилися вони всі ра́зом, щоб іти воювати з Єрусалимом, та щоб учинити йому замі́шання. |
|
3 І ми молилися до нашого Бога, і поставили проти них сторо́жу вдень та вночі, перед ними. |
|
4 І сказав Юда: „Осла́бла сила носія́, а зва́лищ багато, — і ми не зможемо да́лі будувати мура!“ |
|
5 А наші нена́висники говорили: „Вони не знатимуть і не побачать, як ми при́йдемо до сере́дини їх, і позабива́ємо їх, та її спи́нимо працю!“ |
|
6 І сталося, як прихо́дили ті юде́яни, що сиділи при них, то говорили нам про це разі́в десять, зо всіх місць, де вони пробува́ли. |
|
7 Тоді поставив я сторо́жу здо́лу того місця за муром у пече́рах. І поставив я народ за їхніми ро́дами, з їхніми меча́ми, їхніми ра́тищами та їхніми лу́ками. |
|
8 І розглянув я це, і встав і сказав я до шляхе́тних, і до заступників, і до решти наро́ду: „Не бійтеся перед ними! Згадайте Господа великого та грізно́го, і воюйте за ваших братів, ваших синів, дочо́к ваших, жіно́к ваших та за доми́ ваші!“ |
|
9 І сталося, як почули наші вороги́, що нам те відо́ме, то Господь зламав їхній за́дум, і всі ми верну́лися до муру, кожен до праці своєї. |
|
10 І було́ від того дня, що половина моїх юнакі́в робили працю, а половина їх міцно тримала списи, щити́, і луки та па́нцері, а зверхники стояли позад Юдиного дому. |
|
11 Будівни́чі працювали на мурі, а носії́ наладо́вували тяга́р, — вони однією рукою робили працю, а однією міцно тримали списа. |
|
12 А в кожного будівничого його меч був прив'я́заний на сте́гнах його, і так вони будували, а біля мене був сурма́ч. |
|
13 І сказав я до шляхе́тних, до заступників та до решти наро́ду: „Праця велика й просто́ра, а ми повідді́лювані на мурі, дале́ко один від о́дного. |
|
14 Тому то в місце, де почуєте голос сурми́, туди негайно збирайтеся до нас. Бог наш буде воювати для нас!“ |
|
15 І так ми робили працю, і половина їх міцно тримала списи від сходу ранньої зорі аж до поя́влення зір. |
|
16 Також того ча́су сказав я до наро́ду: „Кожен з юнако́м своїм нехай ночують у сере́дині Єрусалиму, і бу́дуть вони для нас уночі — сторо́жею, а вдень — на працю“. |
|
17 І ні я, ані брати мої, ані юнаки́ мої, ані сторожі́, що були за мною, ми не здіймали своєї оде́жі, — кожен мав свою зброю при своє́му стегні́. |
Книга НеемииГлава 4 |
|
1 |
|
2 говоря своим собратьям и самарийскому войску: «Что эти ничтожные иудеи затеяли? Город восстановить? Приносить жертвоприношения? Думают за день управиться? Хотят оживить эти камни и огнем выжженные развалины?» |
|
3 Товия-аммонитянин, стоявший рядом, вторил ему: «Да что за стену они строят! Прыгнет лисица — и рассыплется стена по камешкам!» |
|
4 |
|
5 Не прощай им вины, не предай забвению их грех пред Тобой: они бросали оскорбления в лицо строившим! |
|
6 |
|
7 |
|
8 Все вместе они сговорились воевать с Иерусалимом, чтобы помешать его восстановлению. |
|
9 Мы молились Богу нашему и днем и ночью выставляли против них стражу. |
|
10 И тогда иудеи стали жаловаться: «Носильщики изнурены, всюду разруха, не построить нам стены!» |
|
11 А наши противники говорили: «Проберемся прямо к ним — они ничего не увидят и не узнают! Перебьем их, положим конец их работе!» |
|
12 Из разных мест приходили иудеи, жившие рядом с ними, и не менее десяти раз предупреждали, что на нас готовится нападение. |
|
13 Тогда я построил народ в низине, на ровном месте под стенами, — выстроил каждый род с мечами, копьями и луками в руках. |
|
14 Осмотрев их, я обратился к знати, к начальникам и остальному народу: «Не бойтесь врагов этих! В бою за ваших братьев, сыновей и дочерей, за ваших жен и ваши дома помните о Господе великом и внушающем благоговение!» |
|
15 |
|
16 |
|
17 |
НееміяРозділ 4 |
Книга НеемииГлава 4 |
|
1 |
1 |
|
2 І змо́вилися вони всі ра́зом, щоб іти воювати з Єрусалимом, та щоб учинити йому замі́шання. |
2 говоря своим собратьям и самарийскому войску: «Что эти ничтожные иудеи затеяли? Город восстановить? Приносить жертвоприношения? Думают за день управиться? Хотят оживить эти камни и огнем выжженные развалины?» |
|
3 І ми молилися до нашого Бога, і поставили проти них сторо́жу вдень та вночі, перед ними. |
3 Товия-аммонитянин, стоявший рядом, вторил ему: «Да что за стену они строят! Прыгнет лисица — и рассыплется стена по камешкам!» |
|
4 І сказав Юда: „Осла́бла сила носія́, а зва́лищ багато, — і ми не зможемо да́лі будувати мура!“ |
4 |
|
5 А наші нена́висники говорили: „Вони не знатимуть і не побачать, як ми при́йдемо до сере́дини їх, і позабива́ємо їх, та її спи́нимо працю!“ |
5 Не прощай им вины, не предай забвению их грех пред Тобой: они бросали оскорбления в лицо строившим! |
|
6 І сталося, як прихо́дили ті юде́яни, що сиділи при них, то говорили нам про це разі́в десять, зо всіх місць, де вони пробува́ли. |
6 |
|
7 Тоді поставив я сторо́жу здо́лу того місця за муром у пече́рах. І поставив я народ за їхніми ро́дами, з їхніми меча́ми, їхніми ра́тищами та їхніми лу́ками. |
7 |
|
8 І розглянув я це, і встав і сказав я до шляхе́тних, і до заступників, і до решти наро́ду: „Не бійтеся перед ними! Згадайте Господа великого та грізно́го, і воюйте за ваших братів, ваших синів, дочо́к ваших, жіно́к ваших та за доми́ ваші!“ |
8 Все вместе они сговорились воевать с Иерусалимом, чтобы помешать его восстановлению. |
|
9 І сталося, як почули наші вороги́, що нам те відо́ме, то Господь зламав їхній за́дум, і всі ми верну́лися до муру, кожен до праці своєї. |
9 Мы молились Богу нашему и днем и ночью выставляли против них стражу. |
|
10 І було́ від того дня, що половина моїх юнакі́в робили працю, а половина їх міцно тримала списи, щити́, і луки та па́нцері, а зверхники стояли позад Юдиного дому. |
10 И тогда иудеи стали жаловаться: «Носильщики изнурены, всюду разруха, не построить нам стены!» |
|
11 Будівни́чі працювали на мурі, а носії́ наладо́вували тяга́р, — вони однією рукою робили працю, а однією міцно тримали списа. |
11 А наши противники говорили: «Проберемся прямо к ним — они ничего не увидят и не узнают! Перебьем их, положим конец их работе!» |
|
12 А в кожного будівничого його меч був прив'я́заний на сте́гнах його, і так вони будували, а біля мене був сурма́ч. |
12 Из разных мест приходили иудеи, жившие рядом с ними, и не менее десяти раз предупреждали, что на нас готовится нападение. |
|
13 І сказав я до шляхе́тних, до заступників та до решти наро́ду: „Праця велика й просто́ра, а ми повідді́лювані на мурі, дале́ко один від о́дного. |
13 Тогда я построил народ в низине, на ровном месте под стенами, — выстроил каждый род с мечами, копьями и луками в руках. |
|
14 Тому то в місце, де почуєте голос сурми́, туди негайно збирайтеся до нас. Бог наш буде воювати для нас!“ |
14 Осмотрев их, я обратился к знати, к начальникам и остальному народу: «Не бойтесь врагов этих! В бою за ваших братьев, сыновей и дочерей, за ваших жен и ваши дома помните о Господе великом и внушающем благоговение!» |
|
15 І так ми робили працю, і половина їх міцно тримала списи від сходу ранньої зорі аж до поя́влення зір. |
15 |
|
16 Також того ча́су сказав я до наро́ду: „Кожен з юнако́м своїм нехай ночують у сере́дині Єрусалиму, і бу́дуть вони для нас уночі — сторо́жею, а вдень — на працю“. |
16 |
|
17 І ні я, ані брати мої, ані юнаки́ мої, ані сторожі́, що були за мною, ми не здіймали своєї оде́жі, — кожен мав свою зброю при своє́му стегні́. |
17 |