Екклезiяст

Розділ 1

1 Книга Пропові́дника, сина Давидового, царя в Єрусалимі.

2 Наймарні́ша марно́та, сказав Пропові́дник, наймарні́ша марно́та, — марно́та усе!

3 Яка ко́ристь люди́ні в усім її тру́ді, який вона робить під сонцем?

4 Поколі́ння відхо́дить, й поколі́ння приходить, а земля вікові́чно стоїть!

5 І со́нечко схо́дить, і сонце заходить, і поспішає до місця свого́, де схо́дить воно.

6 Віє вітер на пі́вдень, і на північ верта́ється, кру́титься, крутиться він та й іде, і на круг свій верта́ється вітер.

7 Всі пото́ки до моря пливуть, але море — воно не напо́внюється: до місця, ізві́дки пливуть, ті потоки вони поверта́ються, щоб зно́ву плисти́!

8 Повні тру́ду всі ре́чі, — люди́на сказати всього́ не потра́пить! Не наси́титься ба́ченням око, і не напо́вниться слу́ханням ухо.

9 Що було́, воно й бу́де, і що робилося, бу́де робитись воно, — і немає нічо́го ново́го під сонцем!

10 Буває таке, що про нього говорять: „Дивись, — це нове́!“ Та воно вже було́ від вікі́в, що були́ перед нами!

11 Нема згадки про перше, а тако́ж про насту́пне, що бу́де, — про них згадки не бу́де між тими, що бу́дуть пото́му.

12 Я, Проповідник, був царем над Ізраїлем в Єрусалимі.

13 І поклав я на серце своє, щоб шукати й дослі́джувати мудрістю все, що робилось під небом. Це праця тяжка́, яку дав Бог для лю́дських синів, щоб мозо́литись нею.

14 Я бачив усі справи, що чини́лись під сонцем: й ось усе це — марно́та та ло́влення вітру!

15 Покри́вленого не напра́виш, а неісну́ючого не полі́чиш!

16 Говорив я був з серцем своїм та казав: Ось я велику премудрість набув, Найбільшу за всіх, що до ме́не над Єрусалимом були́. І бачило серце моє всяку мудрість і знання.

17 І поклав я на серце своє, щоб пізнати премудрість, і пізнати безу́мство й глупо́ту, — і збагну́в я, що й це все — то ло́влення вітру!

18 Бо при мно́гості мудрости мно́житься й кло́піт, хто ж пізна́ння побільшує, той побільшує й біль!

Книга Екклесиаста, или Проповедника

Глава 1

1 Слова Екклесиаста, сына Давида, царя в Иерусалиме.

2 «Суета сует! — сказал Екклесиаст. — Суета сует, все суета!»

3 Что приобретает человек от всех трудов своих, которые он делает под солнцем?

4 Поколения приходят и уходят, а земля остается навеки.

5 Солнце всходит, и солнце заходит, и вновь спешит к месту своего восхода.

6 Летит ветер на юг, потом направляется к северу, кружится, кружится и возвращается на свои круги.

7 Все реки текут в море, но море не переполняется. И возвращаются реки к своим истокам, чтобы течь снова.

8 Все эти вещи утомляют: человек не может все пересказать, глаз не насытится тем, что видит, ухо не наполнится тем, что слышит.

9 Что было, то и будет, и что делалось, то и будет делаться опять. Нет ничего нового под солнцем!

10 Бывает такое, о чем говорят: «Смотри, вот что-то новое!» Но и это уже бывало в прежние времена, еще задолго до нас.

11 Никто не помнит о живших прежде, и о тех, что появятся позже, не вспомнят те, кто будет жить после них.

12 Я, Екклесиаст, был царем над Израилем в Иерусалиме.

13 Я посвятил себя изучению и испытанию мудростью всего, что делается под небом. Это тяжелое бремя, которое Бог возложил на людей.

14 Я видел все, что делается под солнцем, все — суета, и все — погоня за ветром.

15 Кривое не выпрямить, а чего нет, того не сосчитать.

16 Я сказал себе: «Величием и мудростью я превзошел всех, кто правил Иерусалимом до меня. Я приобрел много мудрости и знаний».

17 Затем я решил узнать, в чем мудрость, а также в чем безумие и глупость, но понял, что и это погоня за ветром.

18 Ведь с большой мудростью приходит много печали, и чем больше знаний, тем больше скорбь.

Екклезiяст

Розділ 1

Книга Екклесиаста, или Проповедника

Глава 1

1 Книга Пропові́дника, сина Давидового, царя в Єрусалимі.

1 Слова Екклесиаста, сына Давида, царя в Иерусалиме.

2 Наймарні́ша марно́та, сказав Пропові́дник, наймарні́ша марно́та, — марно́та усе!

2 «Суета сует! — сказал Екклесиаст. — Суета сует, все суета!»

3 Яка ко́ристь люди́ні в усім її тру́ді, який вона робить під сонцем?

3 Что приобретает человек от всех трудов своих, которые он делает под солнцем?

4 Поколі́ння відхо́дить, й поколі́ння приходить, а земля вікові́чно стоїть!

4 Поколения приходят и уходят, а земля остается навеки.

5 І со́нечко схо́дить, і сонце заходить, і поспішає до місця свого́, де схо́дить воно.

5 Солнце всходит, и солнце заходит, и вновь спешит к месту своего восхода.

6 Віє вітер на пі́вдень, і на північ верта́ється, кру́титься, крутиться він та й іде, і на круг свій верта́ється вітер.

6 Летит ветер на юг, потом направляется к северу, кружится, кружится и возвращается на свои круги.

7 Всі пото́ки до моря пливуть, але море — воно не напо́внюється: до місця, ізві́дки пливуть, ті потоки вони поверта́ються, щоб зно́ву плисти́!

7 Все реки текут в море, но море не переполняется. И возвращаются реки к своим истокам, чтобы течь снова.

8 Повні тру́ду всі ре́чі, — люди́на сказати всього́ не потра́пить! Не наси́титься ба́ченням око, і не напо́вниться слу́ханням ухо.

8 Все эти вещи утомляют: человек не может все пересказать, глаз не насытится тем, что видит, ухо не наполнится тем, что слышит.

9 Що було́, воно й бу́де, і що робилося, бу́де робитись воно, — і немає нічо́го ново́го під сонцем!

9 Что было, то и будет, и что делалось, то и будет делаться опять. Нет ничего нового под солнцем!

10 Буває таке, що про нього говорять: „Дивись, — це нове́!“ Та воно вже було́ від вікі́в, що були́ перед нами!

10 Бывает такое, о чем говорят: «Смотри, вот что-то новое!» Но и это уже бывало в прежние времена, еще задолго до нас.

11 Нема згадки про перше, а тако́ж про насту́пне, що бу́де, — про них згадки не бу́де між тими, що бу́дуть пото́му.

11 Никто не помнит о живших прежде, и о тех, что появятся позже, не вспомнят те, кто будет жить после них.

12 Я, Проповідник, був царем над Ізраїлем в Єрусалимі.

12 Я, Екклесиаст, был царем над Израилем в Иерусалиме.

13 І поклав я на серце своє, щоб шукати й дослі́джувати мудрістю все, що робилось під небом. Це праця тяжка́, яку дав Бог для лю́дських синів, щоб мозо́литись нею.

13 Я посвятил себя изучению и испытанию мудростью всего, что делается под небом. Это тяжелое бремя, которое Бог возложил на людей.

14 Я бачив усі справи, що чини́лись під сонцем: й ось усе це — марно́та та ло́влення вітру!

14 Я видел все, что делается под солнцем, все — суета, и все — погоня за ветром.

15 Покри́вленого не напра́виш, а неісну́ючого не полі́чиш!

15 Кривое не выпрямить, а чего нет, того не сосчитать.

16 Говорив я був з серцем своїм та казав: Ось я велику премудрість набув, Найбільшу за всіх, що до ме́не над Єрусалимом були́. І бачило серце моє всяку мудрість і знання.

16 Я сказал себе: «Величием и мудростью я превзошел всех, кто правил Иерусалимом до меня. Я приобрел много мудрости и знаний».

17 І поклав я на серце своє, щоб пізнати премудрість, і пізнати безу́мство й глупо́ту, — і збагну́в я, що й це все — то ло́влення вітру!

17 Затем я решил узнать, в чем мудрость, а также в чем безумие и глупость, но понял, что и это погоня за ветром.

18 Бо при мно́гості мудрости мно́житься й кло́піт, хто ж пізна́ння побільшує, той побільшує й біль!

18 Ведь с большой мудростью приходит много печали, и чем больше знаний, тем больше скорбь.