Книга ИоваГлава 7 |
|
1 |
|
2 |
|
3 |
|
4 |
|
5 |
|
6 |
|
7 |
|
8 |
|
9 |
|
10 |
|
11 |
|
12 |
|
13 |
|
14 |
|
15 |
|
16 |
|
17 |
|
18 |
|
19 |
|
20 |
|
21 |
ЙовРозділ 7 |
|
1 |
|
2 Як раб, спра́гнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою, |
|
3 так місяці ма́рности да́но в спа́док мені, та ночі терпі́ння мені відлічили. |
|
4 Коли я кладусь, то кажу́: „Коли встану?“ І тя́гнеться вечір, і переверта́ння із бо́ку на бік їм до ранку. |
|
5 Зодягло́сь моє тіло черво́ю та стру́пами в по́росі, шкіра моя затверді́ла й бридка́. |
|
6 А дні мої стали швидчі́ші за тка́цького чо́вника, і в марно́тній надії минають вони. |
|
7 Пам'ятай, що життя моє — вітер, моє око вже більш не побачить добра́. |
|
8 Не побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене — та немає мене. |
|
9 Як хмара зникає й прохо́дить, так хто схо́дить в шео́л, не вихо́дить, |
|
10 не верта́ється вже той до дому свого́, та й його не пізнає вже місце його. |
|
11 |
|
12 Чи я море чи мо́рська потво́ра, що Ти надо мною сторо́жу поставив? |
|
13 Коли я кажу́: „Нехай по́стіль потішить мене, хай думки́ мої ложе моє забере“, |
|
14 то Ти снами лякаєш мене, і виді́ннями стра́шиш мене |
|
15 І душа моя пра́гне заду́шення, смерти хо́чуть мої кості. |
|
16 Я обри́див життям. Не повіки ж я жи́тиму! Відпусти ж Ти мене, бо марно́та оці мої дні! |
|
17 Що таке чоловік, що його Ти підно́сиш, що серце Своє прикладаєш до ньо́го? |
|
18 Ти щора́нку за ним назираєш, щохвилі його Ти дослі́джуєш. |
|
19 Як довго від мене ще Ти не відве́рнешся, не пу́стиш мене проковтну́ти хоч сли́ну свою? |
|
20 Я згрішив. Що ж я маю робити, о Сто́роже лю́дський? Чому́ Ти поклав мене ціллю для Себе, — і я стався собі тягаре́м? |
|
21 І чому́ Ти не про́стиш мойого гріха́, і не відкинеш провини моєї? А тепер я до по́роху ляжу, і Ти бу́деш шукати мене, — та немає мене“. |
Книга ИоваГлава 7 |
ЙовРозділ 7 |
|
1 |
1 |
|
2 |
2 Як раб, спра́гнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою, |
|
3 |
3 так місяці ма́рности да́но в спа́док мені, та ночі терпі́ння мені відлічили. |
|
4 |
4 Коли я кладусь, то кажу́: „Коли встану?“ І тя́гнеться вечір, і переверта́ння із бо́ку на бік їм до ранку. |
|
5 |
5 Зодягло́сь моє тіло черво́ю та стру́пами в по́росі, шкіра моя затверді́ла й бридка́. |
|
6 |
6 А дні мої стали швидчі́ші за тка́цького чо́вника, і в марно́тній надії минають вони. |
|
7 |
7 Пам'ятай, що життя моє — вітер, моє око вже більш не побачить добра́. |
|
8 |
8 Не побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене — та немає мене. |
|
9 |
9 Як хмара зникає й прохо́дить, так хто схо́дить в шео́л, не вихо́дить, |
|
10 |
10 не верта́ється вже той до дому свого́, та й його не пізнає вже місце його. |
|
11 |
11 |
|
12 |
12 Чи я море чи мо́рська потво́ра, що Ти надо мною сторо́жу поставив? |
|
13 |
13 Коли я кажу́: „Нехай по́стіль потішить мене, хай думки́ мої ложе моє забере“, |
|
14 |
14 то Ти снами лякаєш мене, і виді́ннями стра́шиш мене |
|
15 |
15 І душа моя пра́гне заду́шення, смерти хо́чуть мої кості. |
|
16 |
16 Я обри́див життям. Не повіки ж я жи́тиму! Відпусти ж Ти мене, бо марно́та оці мої дні! |
|
17 |
17 Що таке чоловік, що його Ти підно́сиш, що серце Своє прикладаєш до ньо́го? |
|
18 |
18 Ти щора́нку за ним назираєш, щохвилі його Ти дослі́джуєш. |
|
19 |
19 Як довго від мене ще Ти не відве́рнешся, не пу́стиш мене проковтну́ти хоч сли́ну свою? |
|
20 |
20 Я згрішив. Що ж я маю робити, о Сто́роже лю́дський? Чому́ Ти поклав мене ціллю для Себе, — і я стався собі тягаре́м? |
|
21 |
21 І чому́ Ти не про́стиш мойого гріха́, і не відкинеш провини моєї? А тепер я до по́роху ляжу, і Ти бу́деш шукати мене, — та немає мене“. |