PsalmsPsalm 48 |
|
1 |
|
2 |
|
3 |
|
4 |
|
5 |
|
6 |
|
7 |
|
8 |
|
9 |
|
10 |
|
11 |
|
12 |
|
13 |
|
14 |
ПсалмиПсалом 48 |
|
1 |
|
2 Слухайте це, всі наро́ди, візьміть до ушей, усі ме́шканці все́світу, |
|
3 і лю́дські сини й сини му́жів, ра́зом багатий та вбогий, |
|
4 — мої уста казатимуть мудрість, думка ж се́рця мого — розумність, |
|
5 нахилю́ своє ухо до при́казки, розв'яжу́ свою за́гадку лі́рою! |
|
6 Чому маю боятись у день лихолі́ття, як стане круг мене неправда моїх ошука́нців, |
|
7 які на бага́тство своє покладають надію, і своїми доста́тками хва́ляться? |
|
8 Але жодна люди́на не ви́купить брата, не дасть його ви́купу Богові, — |
|
9 бо ви́куп їхніх душ дорогий, і не перестане навіки, — |
|
10 щоб міг він ще жити навіки й не бачити гро́бу! |
|
11 Та люди побачать, що мудрі вмирають так само, як гинуть невіглас та не́ук, і лиша́ють для інших багатство своє. |
|
12 Вони ду́мають, ніби доми́ їхні навіки, місця́ їхнього заме́шкання — з роду до роду, імена́ми своїми звуть землі, |
|
13 та не зостається в пошані люди́на, — подібна худобі, що гине! |
|
14 Така їхня дорога — глупо́та для них, та за ними йдуть ті, хто кохає їхню думку. Се́ла. |
PsalmsPsalm 48 |
ПсалмиПсалом 48 |
|
1 |
1 |
|
2 |
2 Слухайте це, всі наро́ди, візьміть до ушей, усі ме́шканці все́світу, |
|
3 |
3 і лю́дські сини й сини му́жів, ра́зом багатий та вбогий, |
|
4 |
4 — мої уста казатимуть мудрість, думка ж се́рця мого — розумність, |
|
5 |
5 нахилю́ своє ухо до при́казки, розв'яжу́ свою за́гадку лі́рою! |
|
6 |
6 Чому маю боятись у день лихолі́ття, як стане круг мене неправда моїх ошука́нців, |
|
7 |
7 які на бага́тство своє покладають надію, і своїми доста́тками хва́ляться? |
|
8 |
8 Але жодна люди́на не ви́купить брата, не дасть його ви́купу Богові, — |
|
9 |
9 бо ви́куп їхніх душ дорогий, і не перестане навіки, — |
|
10 |
10 щоб міг він ще жити навіки й не бачити гро́бу! |
|
11 |
11 Та люди побачать, що мудрі вмирають так само, як гинуть невіглас та не́ук, і лиша́ють для інших багатство своє. |
|
12 |
12 Вони ду́мають, ніби доми́ їхні навіки, місця́ їхнього заме́шкання — з роду до роду, імена́ми своїми звуть землі, |
|
13 |
13 та не зостається в пошані люди́на, — подібна худобі, що гине! |
|
14 |
14 Така їхня дорога — глупо́та для них, та за ними йдуть ті, хто кохає їхню думку. Се́ла. |