БытиеГлава 8 |
|
1 Тогда Бог вспомнил о Ное, и о всех зверях, и о всем скоте, бывших с ним в ковчеге; и навел Бог ветер на землю, и воды остановились. |
|
2 И закрылись источники бездны и окна небесные, и перестал дождь с неба. |
|
3 И начали воды возвращаться с земли, и шли обратно; и стали убывать воды по окончании ста пятидесяти дней. |
|
4 В седьмом месяце, в семнадцатый день месяца, ковчег остановился на горах Араратских. |
|
5 Воды убывали до десятого месяца; в первый день десятого месяца показались верхи гор. |
|
6 |
|
7 И выпустил ворона, который вылетев, отлетал и прилетал, пока осушилась земля от воды. |
|
8 |
|
9 Но голубь не нашел, где поставить ногу свою, и возвратился к нему в ковчег; ибо вода была еще по всей земле; и потому он простер руку свою, и взял его, и принял его в ковчег. |
|
10 И помедлил еще семь дней других; и опять выпустил голубя из ковчега. |
|
11 Голубь возвратился к нему в вечернее время; и вот, свежий масличный лист во рту у него: тогда Ной узнал, что воды стекли с земли. |
|
12 Он помедлил еще семь дней, и выпустил голубя; и он уже не возвратился к нему. |
|
13 |
|
14 И во втором месяце, к двадцать седьмому дню месяца, осушилась земля. |
|
15 |
|
16 Выйди из ковчега ты, и с тобою жена твоя, и сыновья твои, и жены сынов твоих. |
|
17 Выведи с собою и все животные, которые с тобою, из всякой плоти, из птиц, и из скота, и из всех гадов пресмыкающихся по земле; пусть разойдутся они по земле, и пусть плодятся и размножаются на земле. |
|
18 |
|
19 Все звери, и все гады, и все птицы, и все движущееся по земле, по породам своим, вышли из ковчега. |
|
20 |
|
21 И обонял Иегова благоухание успокоения, и сказал Иегова в сердце Своем: отныне Я уже не буду проклинать земли за человека, потому что помышления сердца человеческого есть зло от юности его, и не буду более поражать всего живущего, как Я то сделал. |
|
22 |
БуттяРозділ 8 |
|
1 |
|
2 І закрились джере́ла безодні та небесні розтвори, — і дощ з неба спини́вся. |
|
3 І верталась вода з-над землі, верталась постійно. І стала вода спада́ти по ста й п'ятидесяти днях. |
|
4 А сьомого місяця, на сімнадцятий день місяця ковчег спинився на горах Араратських. |
|
5 І постійно вода спадала аж до десятого місяця. А першого дня десятого місяця завиднілися гірські вершки. |
|
6 І сталося по сорока днях, Ной відчинив вікно ковчегу, що його він зробив. |
|
7 І вислав він крука. І літав той туди та назад, аж поки не висохла вода з-над землі. |
|
8 І послав він від себе голубку, щоб побачити, чи не спа́ла вода з-над землі. |
|
9 Та не знайшла та голубка місця спочинку для стопи своєї ноги, і вернулась до нього до ковчегу, бо стояла вода на поверхні всієї землі. І вистромив руку, і взяв він її, та й до себе в ковчег упустив її. |
|
10 І він зачекав іще других сім день, і знову з ковчегу голубку послав. |
|
11 І голубка вернулась до нього вечірнього ча́су, — і ось у неї в дзюбку́ лист оливковий зірваний. І довідався Ной, що спала вода з-над землі. |
|
12 І він зачекав іще других сім день, і голубку послав. І вже більше до нього вона не вернулась. |
|
13 І сталося, року шістсотого й першого, місяця першого, першого дня місяця — висохла вода з-над землі. І Ной зняв даха ковчегу й побачив: аж ось висохла поверхня землі! |
|
14 А місяця другого, двадцятого й сьомого дня місяця — висохла земля. |
|
15 І промовив Ноєві Господь, кажучи: |
|
16 „Вийди з ковчегу ти, а з тобою жінка твоя, і сини твої, і невістки твої. |
|
17 Кожну звірину, що з тобою вона, від кожного тіла з-посеред птаства, і з-посеред скотини, і з-посеред усіх плазунів, що плазують по землі, повиводь із собою. І хай роя́ться вони на землі, і нехай на землі вони плодяться та розмножуються“. |
|
18 І вийшов Ной, а з ним сини його, і жінка його, і невістки його. |
|
19 Кожна звірина, кожен плазун, усе птаство, усе, що рухається на землі, за родами їхніми — вийшли з ковчегу вони. |
|
20 І збудував Ной жертівника Господе́ві. І взяв він із кожної чистої худоби й з кожного чистого птаства, і приніс на жертівнику цілопа́лення. |
|
21 І почув Господь пахощі любі, і в серці Своєму промовив: „Я вже більше не буду землі проклинати за людину, бо нахил людського серця лихий від віку його молодого. І вже більше не вбиватиму всього живого, як то Я вчинив був. |
|
22 Надалі, по всі дні землі, сівба та жнива, і холоднеча та спека, і літо й зима, і день та ніч — не припиняться!“ |
БытиеГлава 8 |
БуттяРозділ 8 |
|
1 Тогда Бог вспомнил о Ное, и о всех зверях, и о всем скоте, бывших с ним в ковчеге; и навел Бог ветер на землю, и воды остановились. |
1 |
|
2 И закрылись источники бездны и окна небесные, и перестал дождь с неба. |
2 І закрились джере́ла безодні та небесні розтвори, — і дощ з неба спини́вся. |
|
3 И начали воды возвращаться с земли, и шли обратно; и стали убывать воды по окончании ста пятидесяти дней. |
3 І верталась вода з-над землі, верталась постійно. І стала вода спада́ти по ста й п'ятидесяти днях. |
|
4 В седьмом месяце, в семнадцатый день месяца, ковчег остановился на горах Араратских. |
4 А сьомого місяця, на сімнадцятий день місяця ковчег спинився на горах Араратських. |
|
5 Воды убывали до десятого месяца; в первый день десятого месяца показались верхи гор. |
5 І постійно вода спадала аж до десятого місяця. А першого дня десятого місяця завиднілися гірські вершки. |
|
6 |
6 І сталося по сорока днях, Ной відчинив вікно ковчегу, що його він зробив. |
|
7 И выпустил ворона, который вылетев, отлетал и прилетал, пока осушилась земля от воды. |
7 І вислав він крука. І літав той туди та назад, аж поки не висохла вода з-над землі. |
|
8 |
8 І послав він від себе голубку, щоб побачити, чи не спа́ла вода з-над землі. |
|
9 Но голубь не нашел, где поставить ногу свою, и возвратился к нему в ковчег; ибо вода была еще по всей земле; и потому он простер руку свою, и взял его, и принял его в ковчег. |
9 Та не знайшла та голубка місця спочинку для стопи своєї ноги, і вернулась до нього до ковчегу, бо стояла вода на поверхні всієї землі. І вистромив руку, і взяв він її, та й до себе в ковчег упустив її. |
|
10 И помедлил еще семь дней других; и опять выпустил голубя из ковчега. |
10 І він зачекав іще других сім день, і знову з ковчегу голубку послав. |
|
11 Голубь возвратился к нему в вечернее время; и вот, свежий масличный лист во рту у него: тогда Ной узнал, что воды стекли с земли. |
11 І голубка вернулась до нього вечірнього ча́су, — і ось у неї в дзюбку́ лист оливковий зірваний. І довідався Ной, що спала вода з-над землі. |
|
12 Он помедлил еще семь дней, и выпустил голубя; и он уже не возвратился к нему. |
12 І він зачекав іще других сім день, і голубку послав. І вже більше до нього вона не вернулась. |
|
13 |
13 І сталося, року шістсотого й першого, місяця першого, першого дня місяця — висохла вода з-над землі. І Ной зняв даха ковчегу й побачив: аж ось висохла поверхня землі! |
|
14 И во втором месяце, к двадцать седьмому дню месяца, осушилась земля. |
14 А місяця другого, двадцятого й сьомого дня місяця — висохла земля. |
|
15 |
15 І промовив Ноєві Господь, кажучи: |
|
16 Выйди из ковчега ты, и с тобою жена твоя, и сыновья твои, и жены сынов твоих. |
16 „Вийди з ковчегу ти, а з тобою жінка твоя, і сини твої, і невістки твої. |
|
17 Выведи с собою и все животные, которые с тобою, из всякой плоти, из птиц, и из скота, и из всех гадов пресмыкающихся по земле; пусть разойдутся они по земле, и пусть плодятся и размножаются на земле. |
17 Кожну звірину, що з тобою вона, від кожного тіла з-посеред птаства, і з-посеред скотини, і з-посеред усіх плазунів, що плазують по землі, повиводь із собою. І хай роя́ться вони на землі, і нехай на землі вони плодяться та розмножуються“. |
|
18 |
18 І вийшов Ной, а з ним сини його, і жінка його, і невістки його. |
|
19 Все звери, и все гады, и все птицы, и все движущееся по земле, по породам своим, вышли из ковчега. |
19 Кожна звірина, кожен плазун, усе птаство, усе, що рухається на землі, за родами їхніми — вийшли з ковчегу вони. |
|
20 |
20 І збудував Ной жертівника Господе́ві. І взяв він із кожної чистої худоби й з кожного чистого птаства, і приніс на жертівнику цілопа́лення. |
|
21 И обонял Иегова благоухание успокоения, и сказал Иегова в сердце Своем: отныне Я уже не буду проклинать земли за человека, потому что помышления сердца человеческого есть зло от юности его, и не буду более поражать всего живущего, как Я то сделал. |
21 І почув Господь пахощі любі, і в серці Своєму промовив: „Я вже більше не буду землі проклинати за людину, бо нахил людського серця лихий від віку його молодого. І вже більше не вбиватиму всього живого, як то Я вчинив був. |
|
22 |
22 Надалі, по всі дні землі, сівба та жнива, і холоднеча та спека, і літо й зима, і день та ніч — не припиняться!“ |